1. Образ і метод фотографії XIX століття й досі актуальні.
Перед вами невеличка, зі срібним відблиском, світлина в красивому футлярі. На ній зображена тендітна лялька, що поклала голівоньку на подушку. Це робота мисткині Єнні Гайлі "Друг, що пішов". У своїй творчості Єнні Гайлі намагається перенести образи та фотографічні техніки XIX століття у сьогодення.
Це зображення – дагеротип. Дагеротипія була першою фотографічною технікою, введеною в широке комерційне використання і поширеною по всьому світу з 1839 року. У дагеротипії зображення утворюється безпосередньо на покритій сріблом мідній пластині. Часто старі дагеротипи настільки блискучі, що зображення можна розгледіти лише під певним кутом.
Такі світлини вразливі до різного роду пошкоджень, тому вже в XIX столітті для їхнього захисту використовували подібні футляри. Сьогодні кожен старий дагеротип є безцінним раритетом. Музей фотографії має у своїй колекції кілька дагеротипів XIX століття, але їх можна експонувати лише протягом обмеженого періоду часу. Тому музей замовив у Єнні Гайлі нову дагеротипну роботу для виставки "Шукаю". Їхнє виготовлення – складний процес, і мисткиня провела багато експериментів, перш ніж досягла бажаного результату.
У своїх роботах Єнні Гайлі часто звертається до похмурих тем, пов'язаних зі смертю. Сюжет її роботи відсилає до епохи дагеротипів, коли дитяча смертність була вищою, ніж сьогодні. Це відобразилося на тому, як використовували фотографію. У багатьох країнах було прийнято фотографувати мертве немовля у своєму ліжечку, немовби мирно сплячим. Ляльку з напівзаплющеними очима зображено з квітами, що є характерним для так званих post mortem, тобто посмертних фотографій.
2. Ілмарі Гейккіля - фотограф з маленького містечка.
Фотограф з маленького містечка у Фінляндії 1920-х років.
Маленький хлопчик стоїть у непоказному коридорі фотостудії, куди крізь нещільний ряд дощок намело снігу. Перше враження далеке від гламуру, який легко асоціюється з фотостудіями сторічної давнини.
Але це цілком звичайне провінційне фотоательє, яких у 1920-х роках у Фінляндії було вже сотні. Ілмарі Гейккіля мав фотостудію на Карельському перешийку, у Райволі, приблизно з 1921-го по 1929-ий роки. Райвола була жвавим промисловим містечком, розташованим на залізничній гілці, з гарнізоном і безліччю дач петербуржців.
До 1920-х років відвідування фотоательє стало вже звичкою практично для всіх верств населення. Звичайні люди все ще мали досить мало фотоапаратів, але всі хотіли мати фотографії важливих подій на згадку. Професійний фотограф фіксував, зокрема, сімейні свята, а також вечірки в колективах та клубах. Популярною була також портретна зйомка для візитівок.
Відвідування фотоательє стало більш поширеним явищем, оскільки загальний рівень життя зріс, а фототехніка вдосконалювалася. Камери та фотообладнання ставали все дешевшими, а фотографічні посібники почали публікувати зокрема і фінською мовою. Зацікавленому аматору було легко перетворити фотографування на професію, або ж принаймні на підробіток.
Ілмарі Гейккіля був типовим фотографом з маленького містечка. Сином фермера, який ще підлітком отримав фотоапарат від свого дядька з Америки. Захоплення поглинуло його, і він звернувся до Тююне Савія, відомої у той час фотографині, з проханням навчити його фотографувати.
Фотостудія розташовувалася в родинному будинку Гейккіля, де була засклена веранда, придатна для студії з природним освітленням. Саме тут фотографували хлопчика. Там були виставлені портрети та групові фотографії, зроблені в студії. Під стелею ми бачимо рулон, швидше за все це полотно для тла, яких у фотостудії було щонайменше два: засніжений пейзаж біля струмка і берег, об який розбиваються морські хвилі. Гейккіля знімав у студії великою камерою і для зйомок у повний зріст міг розстелити скромний килимок, щоби прикрити підлогу.
На фото, ймовірно, зображений син Ілмарі Гейккіля – Калеві. Музей має колекцію з понад двох тисяч фотографій з архівів Гейкілля. Кілька сотень з них зображують його родину. Після Зимової війни сімейство Гейккіля переїхало до Лагті, де фотостудія працювала до кінця 1950-х років.
3. Візитівки - тренд у фотомистецтві XIX-XX століть.
Візитівки – тренд у фотографії XIX – початку ХХ століть
Візитівки були даниною моді у фотографії XIX – початку ХХ століть. Все почалося в 1854 році в Парижі, коли Андре-Адольф-Ежен Дісдері, який з торговця спідньою білизною перекваліфікувався у фотографа, запатентував винайдену ним фотокамеру. Фотоапарат Дісдері був революційним, оскільки міг робити до 10 знімків на одній скляній пластині. Раніше пластину доводилося замінювати після кожного знімка. Проявлені зображення називали візитівками, оскільки вони були завбільшки як візитна картка. Наклеювали їх на тверду картонну основу. Найпоширеніший розмір – 10,5 см х 6,4 см.
Значення фотографії як соціального явища і предмета повністю змінилося. Винахід Дісдері уможливлював за один візит до фотосалону виготовити чимало зображень на картках. Були вони значно дешевшими, ніж попередні типи фотографій. Власний портрет ставав доступним для дедалі більшої кількості людей. Візитівки перетворилися на повноцінне соціальне явище. Їх роздавали близьким друзям чи шанувальникам, зберігали в альбомах, що були невід'ємним атрибутом у домівках середнього класу і стали засобом зберігання інформації та формування ідентичності.
Культура візитівок уможливлювала різноманітні засоби самовираження: фантазію, індивідуальність, гумор, приховування соціального походження. Також популярними були фотографії з друзями, котів і випускників. Хоча часто говорять про зникнення візитівок наприкінці XIX століття, вони ще користувалися попитом у Фінляндії аж до 1920-х років.
4. Українська акторка Марія Заньковецька у Гельсінкі.
Марія Заньковецька (1854-1934) - відома українка, чий шлях у акторство почався із Гельсінкі. У 1881 році вона прибула сюди як дружина офіцера фортеці Свеаборґ (Суоменлінна). Саме в Гельсінкі здобула професійну освіту - навчалася у Школі співу та опери братів Гржималі за адресою Trekanten, 7. Виступала в Офіцерському клубі, який дотепер стоїть на Суоменлінні. У жовтні 1882 року виїхала до України, щоби приєднатися до місцевої акторської трупи і стати примою національного театру. Ця фотографія-візитівка з фотоательє Даніеля Нюбліна 1881-82 років - одне з небагатьох свідчень перебування Марії у Гельсінкі. Оригінальна фотографія-візитівка Заньковецької зберігається в музеї театрального, музичного та кіномистецтва України.
Зберігся ще лист, де вона описує Фінляндію: “Країна ця мені дуже сподобалася. Страшна, але все таки подобається. Ці скелі, ліси, вода такі гарні, що я цілими днями сиджу біля вікна і дивлюся на це".
